Кульова блискавка
Німий сурмач на постаментівідпровіщав нову добу,отвердли звивини цементні,і він мелодію забув.
Хоч притискав до губ щосилисвою облуплену сурму,та тільки бульбашки із милазлітали від натужних
Бо щоки вже були пробиті,з грудей був випущений дух —посткультівський забутий витвірпоставу мав твердим-тверду.
Та несподівано без громуі зроджена ніби сама,мов скручений клубочком промінь,якого видула сурма,яскравим спалахом пречистимзаяскравіла серед дня:свідомість вибухла на частки,мов розгулялась чортівня.
Сурмач дивився в простір сліпо,як розпадався білий світ,в ногах хвостом відбитим тіпавсьобірваний електродріт.
Чийсь голос розривавсь на звуки —кружляли мильні пухирці;тріщали світові сполуки,і торочилися
І розпадались форми слова,сурмач на частки
Та виліплять його ізнову,бо залишивсь міцний каркас.***
Павло Мовчан
Другие работы автора
Рішучість
Довгі крила — з очерету —розгортаються до лету:птах, що імені не має,із покою вилітає Я візьму до рук стрілу,колись роблену з лозини,покладу її на лук —доганяй швидку пташину У прошиту в шибці дучкуя угледжу, що за страх:на засушену колю...
Тепло-холод
І сніг, і дорога тобі вже не впомку,неначе й не ти замерзав тут колись Лиш листя трухляве та трави пожовклікрижинками згадки давно затяглись Щільніше зімкнулись набряклі дерева,низенька кигичка хвилясто летить В пожовклій струмливій...
9 Перетік
1 На півдорозі зупинивсь І озираюсь на прожите:там всі обличчя запеклись і погляди А поруч — літо: при воді танцюють сині
Вирок
Зживаю душу всю до порошинки,зживаю власну душу, як Кров вистудив…життя своє Що тобі, Боже, в судний день скажу
