Рішучість

Довгі крила — з очерету —розгортаються до лету:птах, що імені не має,із покою вилітає.

Я візьму до рук стрілу,колись роблену з лозини,покладу її на лук —доганяй швидку пташину.

У прошиту в шибці дучкуя угледжу, що за страх:на засушену колючкунаколовся жовтий птах.

І синенька цівка крові,наче заполоч, цвіте,а обабіч віть терноващось вибренькує на те.

Певно, птах отой крилатийзвався спокоєм.

Так…

Бо від чого тихо в хатіі солодке все на смак?

Обернись до віддзеркаленьв стінах, білених вапном:вказівний уткнеться палецьв цвіль, що виросла — давно?

Значить, затишок в господі,позачасся — сохнеш й ти!

Виступає цвіль

Швидше і себе протни!***