Довгі крила — з очерету —розгортаються до лету:птах, що імені не має,із покою вилітає.
Я візьму до рук стрілу,колись роблену з лозини,покладу її на лук —доганяй швидку пташину.
У прошиту в шибці дучкуя угледжу, що за страх:на засушену колючкунаколовся жовтий птах.
І синенька цівка крові,наче заполоч, цвіте,а обабіч віть терноващось вибренькує на те.
Певно, птах отой крилатийзвався спокоєм.
Так…
Бо від чого тихо в хатіі солодке все на смак?
Обернись до віддзеркаленьв стінах, білених вапном:вказівний уткнеться палецьв цвіль, що виросла — давно?
Значить, затишок в господі,позачасся — сохнеш й ти!
Виступає цвіль
Швидше і себе протни!***
