В тридев’ятім славнім царстві,де колись був цар Горох,є тепер на господарствімудрий пан, вельможний Ох.
Сам той Ох на корх заввишки,а на сажень борода,знає край і вдовж і вширшки,і кому яка біда.
Чи хто правий, чи неправий,чи хто прийде сам, чи вдвох, –всіх приймав пан ласкавий,тільки треба мовить:
На зеленому горбочкуспершу він людей приймав,потім сів у холодочку,звідти голос подавав.
А як з ранку та й до ранкустали люди обридать,
Ох зробив собі землянку,
Оха більше не видать.
Але хто те місце знає,де трухлявий пень і мох,той приходить і волаєабо й тихо каже:
Хоч би навіть ненарокомтеє «ох!» промовив ти,знай, що вилізе те боком, –воріття вже не знайти!
Бо затягне з головоютрясовиця моховаі з душею, ще живою,під землею похова.
Під землею ж там – палати,де вельможний Ох сидить,гарні, пишнії кімнати,срібло-злото скрізь ряхтить;дорогії самоцвіти,наче зорі, миготять,скрізь заморські дивні квіти,по клітках пташки сидять;золотії грають рибкив кришталевих скриньочках;і ведмеді ходять дибкив рукавичках, жупанках.
Враз тебе там обморочатьблиск і пахощі міцні,попугаї заторочатьприказки якісь дивні.
І безглузді очі втупитьв тебе рибка, мов
Тут ведмедів гурт обступить,кожен лапу простяга, –той бере тебе за руку,той торкає за плече;боронь боже ворухнутись! –кров одразу потече.
Бо крізь білі рукавичкивраз проб’ються пазурігачкуваті, мов гаплички, –так і вп’ються, мов щурі.
Тож, коли вже раз попався, –наче в пастку бідна миш, –то сиди, мов прикувався,не рушай, мовчи та диш!
Вийде Ох:
Вітай в гостині!
Чи волієш нам служить?
Чи волієш, може, ниніголовою
В нас і те і друге вільно, –скаже ввічливо пан Ох.
Стережись тоді вже пильно,щоб не вийшло з тебе двох.
Скажеш:
Я служить не згоден», –зараз цок тебе в лобок,якщо ти носить не годенрукавички й жупанок.
Стань на службу –подарують рукавички й жупанець,привітають, пошанують, –тільки ж там тобі й кінець!
Вічно будеш пробуватиу підземному дворі,більш тобі вже не видатиані сонця, ні зорі.
Де торкнешся – всюди брами,під замком та під
Десь далеко хтось часамиозивається плачем.
Спів на плач відповідає,плач на спів, так без
Кажуть, бранка там ридає,жде юнака-молодця;коло неї там Жар-птицяспівом душу потіша,та сумна міцна темниця,смутна в дівчини душа.
Якби хтів їй волю датихто з хоробрих юнаків,мусить перше розрубатисімдесят ще й сім
Вже вам казка обридав?
Що ж! хто має кладенець,хай замки ті розрубає, –буде казочці кінець![]
