Колони з базальту. Фасади
На перехресті. Й вітри,
Які супроводжують кочовиків,
Що випалюють
Правом сильного.
Циклопічні мури, вкриті
Богині
Як віє
В колонах, серцях, пам`яті!
Ніколи нічому не
Ні народи, ні одиниці.
Єдиний Ти, Невимовний,
Що
Від віддиху до віддиху.
Золотий кухоль з левами і
Зберігає кров вівтарів і переходових часів.
Котять колісниці від сходу дл заходу,
Щоб прокласти мармуровий
Там, де гінці з
Закутин
Мінятимуть коней й
Колони з написами нових законів,
Як найм`якшу міру
Для приборкання племен.
Всі ці
Забирає пустеля.
І загублена під
Алябастрова
Розповідає
Про мале й
Й не скаже нічого про вітер,
Що віяв від рана до пізна,
Змітаючи
Слідом та
Жертовного стегна,
Що
Живим смолоскипом до
Які
Ще по той бік порогу.
Гробниці з зображеннями
І полоненних з відтятими правицями.
Спадок загиблих,
Що зводять мури прийдешнього.
Едикти на ріки, переправи й на пам`ять.
Як голосять жінки над глиною,
Що була містом, вівтарем та прихистком.
Лишилося тільки Твоє спотворене ім`я,
Що межує з пустелею та неминучістю.
Червоний попіл переходів,
Де вартові з туркусовими бородами.
Бляха в поглядах, бляха в харчах,
Бляха в віруваннях.
Ніщо не рятує людину,
Що отаборилася в вітрі.
Тільки тиші верблюжий горб.
Тільки пустелі піщані очі.
Людське життя — непотрібніше,ніж старе сідло,
Пожбурене в порох грабіжником.
Де є пасовища і
З прохолодною водою.
Десь є міра, число і невмируще серце.
Але тут тільки полудень,
Вапняки й проминальність.
І пісня, як череп,
Над випаленим суходолом.