Міри видовження

Ніщо  —  ніде,  лиш  серце  —  лускокрилі,

Які  —  ледь  —  біль,  що  —  на  всю  прірву  —  зблисне,

Ще  заки  доля  —  довбнею  —  лулусне,

Вивільнюючи  —  з  черепа  —  макрелі.

В  повітрі  вогкім  дефілюють  кралі,

Навколо  ширячи  огуддя  млосне.

Терени  смутку,  що  —  скелясту  власність,

Якою  —  смерть,  що  —  путівці  і  ролі,

Де  скарабей  —  на  манівцях  лускатих

Сонця  —  в  свідомості  —  погаслі  котить.

Й  де  все  дзюрчить  й  дверима  —  навстіж  —  ляска,

У  невимовне  біжучи  з  колиски

Крізь  вушко  голки,  що  —  на  маґістраль.

Сам.  Сам.  —  І  не  сховатися  від  стріл.2002