Вітри Азії

Колони  з  базальту.  Фасади

На  перехресті.  Й  вітри,

Які  супроводжують  кочовиків,

Що  випалюють

Правом  сильного.

Циклопічні  мури,  вкриті

Богині

Як  віє

В  колонах,  серцях,  пам`яті!

Ніколи  нічому  не

Ні  народи,  ні  одиниці.

Єдиний  Ти,  Невимовний,

Що

Від  віддиху  до  віддиху.

Золотий  кухоль  з  левами  і

Зберігає  кров  вівтарів  і  переходових  часів.

Котять  колісниці  від  сходу  дл  заходу,

Щоб  прокласти  мармуровий

Там,  де  гінці  з

Закутин

Мінятимуть  коней  й

Колони  з  написами  нових  законів,

Як  найм`якшу  міру

Для  приборкання  племен.

Всі  ці

Забирає  пустеля.

І  загублена  під

Алябастрова

Розповідає

Про  мале  й

Й  не  скаже  нічого  про  вітер,

Що  віяв  від  рана  до  пізна,

Змітаючи

Слідом  та

Жертовного  стегна,

Що

Живим  смолоскипом  до

Які

Ще  по  той  бік  порогу.

Гробниці  з  зображеннями

І  полоненних  з  відтятими  правицями.

Спадок  загиблих,

Що  зводять  мури  прийдешнього.

Едикти  на  ріки,  переправи  й  на  пам`ять.

Як  голосять  жінки  над  глиною,

Що  була  містом,  вівтарем  та  прихистком.

Лишилося  тільки  Твоє  спотворене  ім`я,

Що  межує  з  пустелею  та  неминучістю.

Червоний  попіл  переходів,

Де  вартові  з  туркусовими  бородами.

Бляха  в  поглядах,  бляха  в  харчах,

Бляха  в  віруваннях.

Ніщо  не  рятує  людину,

Що  отаборилася  в  вітрі.

Тільки  тиші  верблюжий  горб.

Тільки  пустелі  піщані  очі.

Людське  життя  —  непотрібніше,ніж  старе  сідло,

Пожбурене  в  порох  грабіжником.

Де  є  пасовища  і

З  прохолодною  водою.

Десь  є  міра,  число  і  невмируще  серце.

Але  тут  тільки  полудень,

Вапняки  й  проминальність.

І  пісня,  як  череп,

Над  випаленим  суходолом.