Недослідимий, незбагненнийтравневий світ густо-зелений.
Співа весь день дрібний пташок,немов заучує урок,луна весь час один рядок:— Тьох-тьох… Віть-віть… — Тьох-тьох.
Віть-віть… —звучить у відповідь рефреном.
А ми з тобою оцих дварядки ніяк не заримуєм:то зайвий склад, а то слова,і тріслий голос не співа,а ніби куряву здува,—то бубонить, то
А то затягуєм не в ладпро квітування й листопад,і кожен — несусвітним гласом,так ніби скрипка разом з басом:немовби чорний шовкопрядпереснував павуттям сад.
А як же світ співа стоусто,дощами, грозами звучить.
І тчуться звуки: рідко-густо,до нитки нить, до нитки нить,—тканням суцільним, спільним
Щоб так звучать, треба любить.***
