Після дощу

1.

На вітрові сад просвітліві сплеснув раптово листками,немов після довгих дощівприйшов він нарешті до тями.

І пам’ять збудилась зі снуі щось пригадала далеке:і річку в безмежжі сумну,плавбу із «варягів у греки».2.

І зринули довбані бряклі дуби,на вітрі туге лопотіло вітрило,крізь очі снувався і плин голубий,і мед, що точився з

І плин визначав семиденну ходу,і очі тонули в блакиті.

І чайки ловили пшоно на льоту,життєві були береги не

Та гупнуло яблуко, голос збудивсь:— Як рясно їх нині

Я раптом побачив, як падає внизпошарпане давнє вітрило.

І чути було стук важких крапелин,мов спогад ураз

Ось вікна.

Ось сад.

Ось пощерблений тин.

Ось час, що в плоди пов’язався…***