Почварний грім.
І розтин блискавиці.
Німіння попелу, в якому колісницявиглиблює ненадовго свій слід,за хвилю об’їжджаючи весь світ.
При спалахах розламується лід,по тріщинах глибини виявляє,і світлість, що лягла була на спід,дрібними пухирцями виринає.
А півень своїм співом огромляєімлистий простір, сплюснутий з боків.
І дід стоїть і пальці загинає,рахуючи ретельно, скільки днівдо Теплого Олекси залишилось.— Чотири… — мимрить.
Знову покотилоськаміння з неба, проліски
І бджоли вже пробуджено гудуть,бо пахне їм знадвору тепла
І дід стає на лід в передчутті, в чеканні,і, наче пухирці, спливають згадки давні:густі меди, возів ряди на самий Спас,і дяк, неначе джміль, несе густющий
Йде дівчина, цвіте на голові вінок,а довкруж неї бджіл літа співкий клубок;і голосом лунким, який не має меж:— Мироне, чом ти бджіл на полі не
І чує, чує він, як лопнув раптом звук,і видиво хистке вже вислизає з
І глянув: в кублах хмар продухвина зія,а біля ніг сичить, немов жеретія,роздвоєне жало цівкого ручая.***
