Бездонністю отверзнуті зіниціокруглились, а в них піщані птиці,кружляючи,у безвість
Я все це бачив, бачив вже колись.
Розлившись поглядом широким по осонні,лежав і нуривсь глибоко в бездонність,а згодом все струміло навпаки —і сипалися борошном піскиу розповиті листяні
Крутилися небесні
І по незримій сходистій драбинійшли хлопчаки, і камінці на слинінесли вони, аби змолоть до святмукички ківш, і кілька козенятза ними дерлось невідступно в небо,і розпускали кулаки дядьки,аби злетіть,розшивши хатній
Вони пішли у небо й не вернулись,бо, мабуть, заблукали у минулімчи загубили сходинки назадта й залишились жити серед свят.
Це вони звідти трусять свої
Пішов би й я, та підійматись страшно;послав би в небо жайворів своїх,коли б їх з тіста виліпити
Агов! — кричу.
Відлунює ж: — Ку-ку…
Порошить очі пелена піску,порошиться життя, куди не
Тріпочуть дрібно жайвори
І крутяться хрести, мов вітряки,і сиплються помоли на горбки.***
