Чи згадали хоч раз ви про мене в тюрмі,
Як про вас я спогадую, хвора?
Як ростинам бракує життя в вогкій тьмі,
Так обом нам бракує простора.
Темна доля забрала життя мого рай.
Вам його темна сила забрала.
Через весь поневолений рідний ваш
Наче зла хуртовина заграла.
Ох, тепера мене у недолі
Не один добрий друг
Не годиться журитись в пригоді такій,
Адже іншим ще гірше
Та які се слова і даремні, й нудні,
Хоч порадники щирі й охочі.
Якби знали сі люди, які то
Дні без сонця, без місяця ночі!
Та не знають вони, що приваблює
Навіть сніжная буря зимою.
Що нас так порива у безрадісний
Навіть гомін дощу за тюрмою.
Та ще гірше, ніж болі й неволя тісна,
Ся єдиная думка вбиває,
Ся розвага людська і ганебна, й
Адже іншим ще гірше
Якби знать, що останні на світі
Нам уквітчають чола криваві,
Хай би ранили гостро і люто вони,
Ми б стояли, як владарі, в славі.
В тім і жаль, що, хоч би ми черпати
Непомірними чашами горе,
Скільки б ми таких кубків гірких не
Ще зостанеться цілеє море.
В тім і лихо, що, скільки б вінків не
Для робітників діла і слова,
Скільки б терну на тії вінки не стяли,
Ще зостанеться ціла діброва.
