Ти прокляв нас прокльоном
За жорстокість, упертість і зраду.
Сам судив нас, і вирок дав сам,
І ніколи не кликав на раду.
Скорпіоном язик твій був нам,
Ти нас мучив і жалив невпинно,
А тепер ще й стоїш проти нас,
Мов ображений ти безневинно.
Так, тепера здається тобі,
Що вже й світ не видав стільки муки,
Скільки ти від народу
За свої велемудрі науки.
Ох, який же це з тебе пророк,
Що твоє винозореє
Тільки власную бачить біду,
Та й тієї не бачить глибоко?
Ти ще скарги заводиш та жаль,
Ти, єдиний безсмертний в сім тлумі!
Адже вічно твій житиме
Вкупі в словом в прокльонах та глумі.
Хоч побити ми можем тебе,
Каміняччя навергавши силу,
Але ж тим тільки вищу
Та міцнішу насиплем могилу.
Хоч блиснеш, мов летюча зоря,
Се для твого безсмертя доволі,
Ми ж, неначе Молочная путь,
Мусим довго світити
А на кожного з нас темна
Наче ворог у схові чигає,
Зимні руки – важке
Із простору віків простягає.
Ти запрягся в залізне ярмосамохіть, то й ходи в нім терпляче,ми ж не знаємо, хто нас запріг,і гризе нас те путо боляче.
Ти кленеш наші душі твердіі серця наші черстві та вперті,як їм бути м’якими, поглянь:ми ж голодні, і босі, й обдерті.
Бігли ми за пророками всліддо Ваала, потім до Нініба,всім служили богам – ні одинне подав ні рятунку, ні хліба.
Де є камінь такий на шляху,
Щоб на нього не збили ми ноги?
Чи бував нам проводар коли,
Що не вів манівцем без дороги?
То ж найбільший пророк наш блукавсорок літ вкупі з нами в пустині,хоч із ним розмовляв сам господьвіч-на-віч з огняної купини.
А до нас не подав ще наш богз власних уст ні єдиного слова,як же можемо тямити ми,що є справжня небесная мова?
Так, зачерствіли наші серця,
Мов рілля через довгу посуху,
Та за теє не нас ти клени,
Проклинай своє браття по духу.
Чи один же такий, як і ти,
Нам казав:
Так говорить найвищий».
Інший тому брехню
Я від бога», – казав.
Хто щиріший?
Адже тільки не хутко
Виявляють нещирість у слові,
Як же маєм одразу, без діл,
Пізнавать вашу душу по мові?
О, якби ж ми побачить
Власним оком хоч раз того бога,
Що до нього ви кличете нас!
Як стріла була б рівна дорога.
Ох, якби ж він і нам
Світла мудрості з свого проміння,
Ти б не кидав прокльонів на нас,
Ми б не кидали в тебе каміння.
Та чи був би ти радий, щоб
Раптом стали, як ти, всевидющі?
Ох, либонь, ти б сконати волів,
Як вигнанець-пророк серед
Ялта. ]
