Сонет

Натура гине – вся в оздобах, в злоті,

Останній усміх ясний

І краскою непевною пала,

Немов конаюча вродливиця в сухоті.

Недавно ще була вона в турботі,

Жила і працею щасливая була;

Тепер останнії дарунки

І тихо умира… кінець її роботі!

Спокійно умира і листом

Росинки білії, ті сльози

Від сонця ясного і від людей ховає.

Натура ллє ті сльози

Того, що хутко ляже в смертнім сні,

В холодній, білій сніговій труні.[4 – 20 листопада 1890]