Мов птичий заплідок — жовток утягую у себе.
І дух, і сміх, і рух, і крок,і біль твій — в цямри ребер.
Краду з очей я світла мить — зашпилюю, мов голку,у своє серце — хай дзвенить, гуляє хай осколком.
І непритомна моя плоть, і стислось «я» у крапкутак, наче сотворили її лише на
І непомітний у юрмі, так, наче кимсь забутий,мовчу, бо звуки всі німі, на язиці —
Штовхають, топчуть, мелють, трутьі шарпають на
Лише осяде каламуть — знов сяєш непороччям.
І риска світла у тобі, немов сталева
Мовчи, не рухайсь — світлий більроздвоїть губи
Не рухайся, не розчиняйсь, не променись, не
До краплі іскорки стискайсь, до зникнення у
Пітьма… Розплющусь — і неманікого… Сам як палець.
Лиш голка голку перейма і серце мені жалить.
І вже нашпилений на біль(на грудях крапля крові)кружляєш в небі голубім,а тінь же — нерухома.***
