Твердішають в пальцях суглоби повільно,хоч тоншають жили в зап’ясті щодня,та я відчуваю: у нас є щось спільнез вербою, що зростом усіх обганя.
І слів не знаходжу, щоб шлях привітати,щоб пороху все розповісти про час,щоб лезом долоні граніт розпечататьі виявить спільність, що зріднює нас.
Аякже.
Усе пересноване часом.
Єднальні волокна все в’яжуть в одне,щоб кров у тобі на смолу запеклася,коли хтось зап’ястя вербі розітне.***
