Схлинання співу калинового,спливання крові в золоте,кричання зручене з тривогою:щось в святі чиниться не
Римується вже відчай з вічністю,у горлі крик сучком загвинчено,дороговкази покаліченізагналися у землю виклично.
І ніби струни, в мізку звивинибриніть готові, намагнічені,проте повітря часом скривлене,а голоси словами
І зайві звуки долучаютьсядо першозмістів: «воля» —
Вкраї…» «кров’їною» пручаєтьсяв свідомості, йде «доля» в
І ніби кашель западющийлунає гуркіт
Імперіє!
Ти невмируща.
Ти пропадюща, як
Бинти — на трут, а на кресалатрощіть багнети задля
Шкварчить знов заклик, наче сало,перед спрямованим вже військом:«— То-варищі…» А з телевежікров скрапує в ефір кривавий,і у безглуздому безмежжілуна не «слава» — «рая»,
А ми, розгублені, мов діти,руки шукаємо широкої,щоб затулитися від світустоногого, стоокого.
І тулимо до віч полотнища,волаючи: — Героям слава!..
Посунуло смертельне полчищеєдинозвивне і
І міниться блакить на золото,що хутко жаром
Газетний крук з рук рветься полетом,і страхом простір
Натужний зір береться плямами,аби розгледіти
Стають узвишшя наші ямами —невже ж навіки ми сполучені?..***
