Приростання
Сніг скам’янів і розцаривсь по небу свавільно —спробуй з-під нього хоча б бадилинку
Біла сорочка пристала до тіла так щільно,з шкурою треба здирати, аби розстебнуть.
І на ходу прикипають до снігу підошви,з тілом доводиться їх — що не крок — відривать.
Плями червоні згодом затрусить пороша,але на тілі буде довічна
Ти приростаєш чи світ приростає до тебенебом, повітрям, сухим
Холодно як!
Сиза крижина пристала до ребер,і до повіки листок присмоливсь мідяком.
Чуєш: всякчас і всякдень проростаєш все глибшев м’якуш повітря, в спустошений вічністю шар,інший в тобі хтось замість тебе дишеі крізь сопілку в грудях роздмухує
Він і мороз, і сніги перетворює в срібло,кожному дневі радіє, неначе дитя.
Він і від світу існує осібно,і незбагненне для нього злиття.
Ти — обважнілий, а він — як пір’їна,подих його поторкає
Перед очима танцює сніжинаі відлітає у далину-у…***
Павло Мовчан
Other author posts
Рішучість
Довгі крила — з очерету —розгортаються до лету:птах, що імені не має,із покою вилітає Я візьму до рук стрілу,колись роблену з лозини,покладу її на лук —доганяй швидку пташину У прошиту в шибці дучкуя угледжу, що за страх:на засушену колю...
Рука
Тільки й видно було, що руку,а за нею не розпізнати імені,ані змісту очей, ані жодного звуку Тільки широка долоня, ширша за світ Гойдати колиску, місити тісто, пестить тиху кульбабу О руко
На два голоси
— Свистілочко-сопілочко,кленова моя гілочко,з-під пучок дим — чи ти гориш,чи упилася сутінню Чому ти на губах мовчиш,і як тебе роздмухати — Ніскілечки, ніскілечки,—відспівує сопілочка,—гуду, гуду, мов бджілочка —золочена В твоїх рук...
Спорідненість
Небес високе будуванняна вінці обрію оперте —висока кришталева банялункою тишею всещертна У безголосому світанніспливало сонце так повільно,ніби зіходило востаннєнад сонним світом чорно-білим Востаннє цвів метелик білона бадилинці кропив...