Вирій

Замкнувши простір в чистому обличчі,ти піднесешся на вершок величчя:попереду на ширину зітханнятриває густокриле кружеляння.

То — лебеді?

Чи, може, падолист?

Предтечі холоду — ворони — піднялисьна висоту, на ту, де звук холоне,хоча пісні вивержуються з лона.

Блакить осипалась, запорошився слух,струмує промінь поміж хмар, мов пструг,і вище на щабель зросло стремліннязасіять житом далечінь осінню.

Промовив слово — випурхнув із ротане звук, о ні, — осіння позолота.

Листок кленовий віддзеркалив мить,як за відлунком і любов летить.***