Досвід
Нерв пам’яті, оголений літами,вже занімів, і біль давно ущух;і пагорб часу, мов замет, розтанув,розмив сліди щоденних
Що ти вчинив за дні своєї плотідля ствердження покладених
І німував, і віддававсь скорботі,ятрив байдужим пустослів’ям рот?
Чи вдосконалив серце у стражданні,зусилля множив, може, на думки?
Чи так і жив, збігали дні недбайні,вивітрюючи ніжність із руки?
Чи ж вирок долі свою чинність збуде,якщо комусь ти звіришся в словах,що ти зробив, щоб склали дяку люди,щоб твоє ймення стигло на губах?
Ні, ще не пізно долю обігнати,для добрих вчинків кожен має час,людині кожній не минути чатів:чи бути злу — залежить те від нас.
Ще можеш комусь кров свою вділитиі вихопить дитину з-під коліс,ще можеш, можеш так життя прожити,що вділиш комусь радість замість сліз.
Тож до людей іди хутчій відкрито,їх клопоти на власні оберни,бо задля інших тільки й варто жити,якщо життя черпати з глибини.***
Павло Мовчан
Other author posts
Соняхи
Давно вже збігла хвиля жовтопіннаі рій бджолиний в простір закотивсь,упали соняхи поштиво на коліна…немов землі удосталь напились А сонце їм потилиці лиш гріє —куди ж поділись золоті вінки Ось ізурку скоро візьме вже Маріяі виб’є з голов...
Сон
Лягав у спокої — прокинувсь у І той вогонь, що тіло п’ятнував,палив нутро… Я на щоці чув Напевне, плакав, а чому — не Крізь штори світло рівно струмувало,годинника вихоплюючи з тьми,і кожна стрілка, піднята, мов палець,здавалась зас...
Ти — простір
В безкровному дзеркалі зір виявляє безглуздя:у посмішці губи зневажливу лінію гнуть,—невже ж є тобою ота заплощинна облуда,що в паузах серця на шкло видиха каламуть Шкляніє обличчя, вбираючи сонячні скалки,повітряна хвиля поволі морщинить чол...
Роздуми
Час хутра минув, проступаюча зеленьна повсті густішає, ширша щодня,крильми одкидав перелітний метелик,немов свою тінь на землі обганяв Під вигином неба душа прямостійнанавшпиньки стає, аби хмари сягнуть,і вітру степлілого хвиля олійналягає на...