Збирачу просторів безглуздий,ти все, що бачив, те і брав:від ваготи аж ноги грузли,зір захлинавсь від різних барв.
Зібрав доволі — може, досить?
Пора оглянути скарби.
Дивись: там жар, де була просинь,де смоль — там паділ голубий.
Не зберегти тобі, збирачу,ні барв, ні обрисів, ні рис,бо світ існує без означень —всі простори в тобі злились.
І доки ти збирав на спогаддолини, пагорби, поля,розторочилася дорога,і круглим валуном на ногиосіння налягла земля.***
