Про зяючі дні непрожиті,про дні дуплуватіна спогад лишилисякім’яхи вати.
Проціджуєш подих крізь неї,згортаєш, мов іграшки, дати:чужі ювілеї,свої марнотратні утрати,безглузді
І тішишся думкою —все надолужити зможеш.
Ще рік… нехай два,і ти порожнечуна іншу — таку жперемножиш.***
