Що ж мені свідчать твої зморшки?
День надійшов і відійшов.
Дощ розгулявся — чорні стьожкигадючаться з-під підошов.
Несеш вогонь на щедру річку,виймаєш весла з-під пахвиі воду міриш опівнічну:назустріч спогадам
Ой, скільки ж там свинцевих зблисків,а криці рясно, а
Тож смерть іздалека-ізблизькакропила вперту течію.
І каламутились джерела,і гіркло на вустах
Збігла вода, по щезлих селахзнов твердо крочило життя.
І переможцем-оборонцемішов і ти — стопа в стопу,і запікались зморшки сонцем,як вся твоя життєва путь.
І річка гнула хвилю круто,і шепотіла у пісок,що нам вода не дасть забутипро скаламучений ковток.***
