Біля залізничної колії
Мелькочуть вагони, порожні, мов ночі,між ними проміжок все вужчим стає,укотре намарне розгледіти хочучиє на обоччі обличчя… чиє?
Миттєвий проміжок стира чорна пляма,на усміх ясний натікає мазут,збігається в крапку тісна чорна рама, —то в пустку нічну порожнину
На мить лише іскра квадрат той розсуне,щоб в прозирку міг ти побачить лице,і вирваний голос із горла, й відлунняу шпарку вростає тонким
Лице, спалахнувши, миттєво погасне,до нього не липне ні тьма, ні
Воно зацвітає пречисто, прекрасно,коли обліта його
Напружившись зором, все глибну-вглибаюу риси знайомі й не можу
Мелькочуть вагони — мазут заливаєобличчя, а іскри стріляють з
А слух, закоркований словом єдиним,не чує ні стукоту гострих коліс,ні крику, що з чорної щілини лине,тонким корінцем протинаючи
Хоча б отой крик по губах
Чи, може, й мені перейти на той бік,де часто спалахує світло в квадраті,на ланки рвучи залізничний потік…***
Павло Мовчан
Other author posts
Припадаючи до краплі
Обтяжений життям, земною глибиною,я стежу: ген летить угору голос І лійкуватий день сотає наді мноюмерхляве порохно і бджіл пожовклий Угору — вгору, гей У небо глибкуватезасотується все, що віджило свій вік,і камінь відліта, розмокл...
Вільна душа
Спонукувана ким і за чиїм велінням,ламаючи кістки, як шкаралущ насіння,проламуючи час, позбувшися томління,виламується з нас душа на облетіння І облетівши скрізь, вертається, мов з свята,м’якесенька, мов віск, легесенька, як вата Хоч біл...
Псалом
Життя відживається, сходить зітханням. І кров вичахає. Та є ще жадання топтати цей ряст, і розвіювать порох, і погляд ослаблий підносить угору.Обмисли нас, Боже, ще раз добротою,
“Спливає цегла в глинища з соборів”
Спливає цегла в глинища з соборів,та тінь хреста літає нерозтанно,і погляд підіймається угору,де клен росте розпачливо на бані Ти нас відкинувсь Ми тебе — зреклися Вінча безглуздя храмова руїна