Я в могильну пітьму не порину
У глинозему цвинтарний клаптик.
Знаю: смерті нема
Є нейтрино,
Що летить через товщу галактик.
Протинаючи сутність єдину,
Що вібрує між зорями туго,
Воно каже світам:— Я — людина.
Я несу в собі радість і тугу.
Мого духу щоденну роботу,
Мого втілення тисячну спробу
Все це згущено в зоряну ноту,
В променеве
Особу.
Хмари пилу — як велетнів спини;
Жар галактик — мов бурхання креві.
Та ніщо мого лету, не спинить
Поспішаю на поклик Любові.
У теплі, в материнському лоні,
Мене прийме далека планета
Хай готують жіночі
Пелюшкового царства тенета.
Син Людський, я ростиму нестримно.
Я світи і віки поєднаю.
І відкривши химерне нейтрино,
В нім нарешті себе упізнаю..
Мордовія
