2 min read
Слушать(AI)Глобальний суіцид
Наш Світ не виносить червоний
Він любить дивитися, як діти малюють хмаринку
Він до смерті ненавидить солоний
Тому, що це смак сльози після поєдинку
Він хоче віддати всім всього себе
І ми це з жадобою беремо у руки
А що буде потім нас зовсім не гребе
Ми навіть не бачимо тони багнюки
В якій ми живемо все своє життя
Ми вдихаємо запах власних відходів
І власними ж руками палимо укриття,
Яке нас ховає від смогу з заводів
Ми вбиваємо Світ в якому живемо
І рано чи пізно він умертвить нас
Як кажуть: що посіяли те і пожнемо
Бо Світ до пса смерті колись скаже «Фас»
Comments
You need to be signed in to write comments
Other author posts
Всегда смотри на людей.
Всегда смотри на людей с высока, Но только когда помогаешь подняться. Помни - гордыня тебе давно не сестра, И надо человеком всегда оставаться. Не нужно летать в своих светлых мыслях
Будь его...
Будь его пространством. Лучше кислородом. Будь его опорой. Кирпичной стеной. Скажи пусть спрячется за прекрасным горизонтом. А сама держись за его худенькой спиной. Пойми, что он как и все, далеко не идеален.
"Ти вже прилетіла?..."
Ти вже прилетіла? Чи ти ще в повітрі? Чи ти стоїш в черзі біля своїх валіз? Чи куйовдиш власне волосся на вітрі Поки вікна відкриті, поки в серці розріз. Ти хочеш пробігтися по карті думок
І будемо спати...
Ми ра́зом дрейфуємо у Морі Щастя В якому наш човен це пригорща сміху Знаєш, стосунки це як перше причастя Де ми, як діти шукаємо втіху. І поки лежиш ти на моїх колінах
