Серпнева елегія
З Лівіу
Ніжне творіння, тебе я не завжди докликую,
Наче ту пару з небачених чаш із віків,
Вдень ти малою стаєш, і стаєш уночі ти великою,
Чом собі снишся вночі ти косулею серед вовків?..
Хто тебе краде мені над миготливою хвилею,
Небо чиє в твоїх чорних боїться очах?
Боязко й різко плачемо ми уві сні над сповилою,
Ми над сповилою в темних ночах по ночах.
Чом замерзаєш ти листом останнім у лісі,
Зносиш прокляття чиї у тремтінні своїм,
Чом на губах твоїх мій поцілунок потріскавсь,
Мій поцілунок безпомічний, наче зимовий посів?
Сестри — чиї?
Чиї вони сестри кохані?
В білих одежах вони йдуть на зморене дно,
І одиноку краплину вогню зорять вони Із туманів.
Де нам ховатись, кохана, ми вже не знаєм давно.1971
Вінграновський Микола
Other author posts
Зоряний прелюд
В тихім світлі нічних Пахло море вечірнім Вітер хвилі на руки І виносив на берег синій
Саду
Опала тінь на землю обігріту, Чоловіки заснули біля хат, Зелені руки, повні білоквіту, На теплу ніч розкинув сонний сад
“Минулося І вже не треба”
Минулося І вже не треба Воно минуло, не болить Над білим полем біле небо,
Мак і кіт
Та ще змалечку-змалку, З-за маленьких Біля білого Мак червоний розцвів