Я тепер покохав городтак весняно, як дуб цвіте.
Вже не ляже на скроню скороцей прекрасний безмежний степ.
Не піду на стіжки сінаі забуду озерну косу,де ширяв неможливо синіймоїх дум і мрій лосунь.
Я тепер не той, що в юність.
Цукроварні духмяна путьодійшла за безбрежні дюни,що могилами шведськими звуть,
Не побачу ніколи, ніколині доріжки (на ліс веде),ні поляни, де грають бджоли,де горить золотий день.
Це одходить од мене навіки.
Як і младість моя одійшла.
Чи не радість?
Я знаю тільки,що то був Чумацький Шлях.
А тепер я кохаю город,цей сторожкий трамвайний дзвін.
Він в мені неможливо скородорогим димком зацвів.
Отже, вибачте, сизі далі,я свій вік доживу й
І співають мені тротуарипро далеку прекрасну мету.
