Був смуток в повітрі за чимось утраченим чистим,підводивсь туман, щоб звестись на весь зріст,і весело грали музики троїсті,і пучками жар розгрібав цимбаліст.
І квітяно, медяно пахнула сутінь,неначе холонув розтоплений віск,і застувавсь зір, аби міг пригадати забуте,проте пригадавсь лише стукіт
Везли на всі боки мене одночасно,і згляд крейдяний степи та ліси знакував —ген риска вздовж рейок і досі біліє незгасно,хоча я не раз до очей намоклий рукав
Ой випало ж простору того в житті пребагато,що й час розчинивсь, наче дрібочка солі в відрі,забув, що набув, і не знаю, що
Та час розрідився, і світ постарів,що ледве й впізнала мене моя
Ой, довго, предовго тепер дозрівають черешні,і ніби міцнішим став клей у бруньках,темніє, тугішає світле прийдешнє,і ягода кожна
І холодно в руки, бо пуп’янки гладив,і м’ятно у грудях, бо кликав тебе,проте не схитнулось туману свічадо,що теж почорніло, і небо чорніє рябе —на ньому запікся від погляду білий рубець.
Мажорний смичок розпанахав у просторі рану,і в тілі, пробудженім гімном, збудивсь давній біль,і я опинився насподі густого туману,повітря північне осіло, і випала
І сплющився світ, наче зібгана вата,туман спресувався, зібгалося все,наче повсть:до яблуні яблуня, хата до хати,а віття з руками людськими сплелось,а листя всоталось в бруньки та у вічка,і звуки втяглись в гучномовці,у струни й метал,змотались дороги в тугі чоловічки,згорнулось прожите в солоний кристал.
Прозорими стали окремі деталі:каганчик із гільзи, торбина, сухар,ряднина, і воші, і рейки, й вокзали,і літери:
Сталін» у книзі життєвій
Буквар…***
