1 min read
Слушать(AI)Пісня про незнищенність матерії
Забрівши у хащі, закутаний у вітер,накритий небом і обмотаний піснями,лежу, мов мудрий лис, під папороті квітом,і стигну, і холону, й твердну в білий камінь.
Рослинних рік підноситься зелена повінь,годин, комет і листя безперервний лопіт.
Заллє мене потоп, розчавить білим сонцем,і тіло стане вуглем, з пісні буде попіл.
Прокотяться, як лава, тисячні століття,де ми жили, ростимуть без наймення пальмиі вугіль з наших тіл цвістиме чорним квіттям,задзвонять в моє серце джагани в копальні.
Антонич Богдан-Ігор
Антонич Богдан-Ігор. (5 октября 1909 — 6 июля 1937) — украинский поэт, прозаик, переводчик, литературовед. Автор стихов: Голос моря (з Ярослава
Comments
You need to be signed in to write comments
Other author posts
Коло змін
Жаркий, духотний день, зомлівши,мов стовп, упав на груди ночі Що ти згубив, не знайдеш більше,і час надію розхлюпоче Ще піна світла з дзбана сонцяпарує пилом з теплих мурів Не жди від долі оборонця,від пазурів в овечій шкурі
Праліто
1Впливаємо в соснове море,в сосновий шум, сосновий спів Над нами небо неозоре,над нами дах струнких верхів,над нами віддихом глибокимпарують оліясті пні І чуєш, як під твоїм крокомзростають зела запашні Тут не бажаєм більш нічого –о...
Щастя
З усіх людей найбільше я щасливий,будую білий калиновий міст Мій дім скляний не з казки, лиш правдивий Великої моєї філософіїтакий безглуздий зміст Не заплачу стражданню й горю мита,люблю риск, небезпеку й сум’яття
Четвертий кут
Віра, надія, любов – ч 1О, вічно тужать людські душі,час принесе поразку Хай нам шепоче янгол в ушінову шовкову казку
