Чорна райдуга

Не дівчина, не мати, не сестра

Богине віри і добра

Блискуча маско віри і добра!

Ваш крик, і крок, і кров для мене гине.

Та що лукавить?

В серці я на

Ще із думками вашими, з тривогою,

Із ґудзиками вашими,

І з люстрою під стелею весни.

Я ще вулкан розвержений любові,

Що прагнув смерті вашої не раз,

Щоб доторкнутися і воскресити вас,

І слухать вас у велевдячній мові.

І слухать вас… Ви знаєте, в

Солодко-темній глибині чуттєвій,

В якій солодкій глибині

Спалив я з вами літечка миттєві,

Спалив без свідків, язиків, очей

Лиш ви і я.

Удвох.

Обоє.

Тихо.

Хто ж дасть мені хоч ніч із тих ночей?

Із тих одвертостей хоч крихітливу крихту?

Ніхто не дасть!

Бо й я згорів у них,

Ви ж будете ще жить — пектись в моєму слові,

Бо ви — брехня!

Ви — маскарад любові!

Ви чорна райдуга небесних літ

У чорної райдуги біле

І чорні очі, як сто криниць.

У чорної райдуги небо згоріло,

І райдуга впала на землю ниць.

У чорної райдуги в пальцях

І кров голуба — в крові небо сія.

І телефон біля ліжка, і квіти.

Квіти мої, і за квітами — я.1965