Пронизлива земля, роздряпана, як рана,на кожен штик лопати розпачливо кричить:гортаю поле я, бо прагну переглянуть,ким писане і якокличне слово «жить!».
До кістя докопавсь, до черепків кривавих,до золотих пластин, до трухлого меча,до каменя, яким убитий був ще Авель, —неначе отвір вглиб — чорніє він в
І кожен шар землі — забута вже сторінка:цю — рало кам’яне скородило колись,а цю — крислатий ріг писав побіжно-стрімко,а цю ось — ямкував зарубинецький
О книго родова, де списано всі долі,я нігті обламав, гортаючи тебе:ось реченням ячмінь, ось — біла крапка солі,ось, наче вигук
О» — яєченько рябе.
Тут — ратиці печать, там — попіл від багаття,хрещатий дрохви слід записаний навкіс,ось: згустки крові, крик та чийсьскелет розтятий,мазки іржавих кіс, застиглі скалки
Ось кінські черепи та тріщини поздовжні,шилястих ящірок нотатки на піску.
Ось вихудлі сидять, зігнувшись, подорожні,а їхні пучки довгі — в порожнім
А ось зубами смиче дитина горошину,що корінцем вхопилась у перші сторінки,а ось за межі поля обрушивсь голос:
Сину-у!» —ось в небо крізь сторінку стирчатьдва кулаки.
А ось на цій сторінці — покручене залізоіржею витіка, аж жовкнуть
А ось на цій… хутчій, допоки ще не пізно,тополю посади і книгу загорни.***
