Матірна осонь
У надри снів, в незміряну глибіньтак падаєм — аж хрускотіння чути,і колами розкручується сутінь,розносячи по тілу млосний біль.
То — дзвін по дереву, від кореня і вище,по серцевині — оболонь глуха,лише навірчує широке пасмо хвищі,що, як і сон, до скону не вщуха.
Усоте я — в одне і те ж провалляне падаю: викраплююся геть,де з бризки кожної суниці проростали,медовим спіллям повнячись ущерть.
А ти ідеш, думки перегортаєш,і пучки змучені навірчують
А де твоє, а де моє пристання,якщо війне високобальний день?
Зібрать мене ти мусиш до краплини,і я крізь вічко плетене уздрючин переродження і вранішню зорю,і маєстат пробудної хвилини.
Всевладний день шпуйні сніги приборкаі пустить сон, як шибку під мороз:на білу віть, розтягнуту, мов шворку,він перениже хуртовинну брость.
І нам звелить забути про суниці,зітерши відсмак з осолодних губ,вікно відслонить, як лице криниці,снігами перехвачене у зруб.
І треба пить студеність просипання,і треба бить підбором ясенець.
Швидкий ковток — чи перший, чи останній,бо, як друшляк, просвічує корець.***
Павло Мовчан
Other author posts
Зимова дорога
Прозор’ям пойнята долина,а де джерела дзвонять радість, —сніг, наче пера соколині,лежав розметаний в безладді І білість бралася сумліннямвід суцвіті, що тліла в глиці;і зріли снігурі зомлілі,як взяті сонцем полуниці На аркуші грушевих па...
Погляд крізь магічний кристал
Чаклун безвухий та облуднийкрізь камінь пильно прозирав,і бачив жовтий степ безлюдний,сухий курай, щетини трав Серпи іржаві, роги смерті,квадрати, кола та хрести,і б’є пісок з джерел роздертих,яскраво б’є до Там Шамбала… пустеля Без...
Спогад про війну
Спраглі очі відкривають день Зелений простір і вервечка птахів,а попереду білий метелик стелі Брате Сьогоднішній вітер приніс пам’ять про тебе —з якого поля
Біля Дніпра
— Пет-ре Іва-не Ма-рі-є По складах переносимо власні ймення на той бік,де іскри святкують свою нетривалість,блукаючий дим назустріч підводиться тихо,високе полум’я, високий дим, і ми високі