Там, за рівниною голою,кров’ю світанок набряк.
Бачу: охоплений полум’ямкрутиться в полі вітряк.
Вітром високим роздмухане,полум’я крила жере.
Над світовими розрухамигасне видіння старе.
Інші сповідує виміричас молодий і прудкий.
Перевелися і вимерлив наших степах вітряки.
Літо смагляве полинуло.
Де його вже доженеш?..
Чахне від чаду полинноговік переораних меж.
Не колосками, не борошном –попелом вітер пропах.
Тужно, безхлібно і порожньоу придніпровських степах.
Мертва рілля не скородиться,сохне осот на токах.
І на чоло хлібородиціпадає тінь вітряка.
