Над ким ті сурми плакали?
П.
Срібно-рожевий дим.
І висота дзеркальна.
Я відкидаю сніг.
Та музика печальнараптово вчулася, схитнулась кругла мідь,і тінь лягла на білене подвір’ятак, ніби був не ранок — надвечір’я,а хто де грав — того не
Зіпершись на лопату серед двору,я наслухав: летіло щось прозоре,і нагло сніг обрушився з верби,і слід снувавсь прозоро-голубийза тим, що неозначено незримездіймалось вгору по сусідству з димом.
То не душа.
Причулося,
Та що це?
Спів?
Луна дзвінкоголосся,ухикання допліскує здаля.
Танцюють, мабуть, — двиготить земля.— Добридень,
Павле, — привітавсь сусід.
Чому з лопатою?
Земля ж тверда, як лід,її кайлом довбати, мабуть, слідабо ж ломком поцюкать
Була людина золотого серця..
Царство небесне… — І зашурхав у
По хвилі на лопату я наліг,міркуючи, то той, кого не
З’явивсь ізнов сусід (той самий): — Вас вітаю!
Лопату кидай, йдемо свальбувать.
Такі музики!
Грають на всі п’ять!
Аж ноги трусяться і просяться до
Подався геть… А я, як в лихоманці,стояв, тремтів… і падала із руклопата в сніг.
Впотужнювався звуксумно-веселий, сплетений утроє,бо я кричав і бачив над собою,як нависає тінню крижаноючленистонога хмара, мов павук.
Вона кришилась — розлягався стук:груддя скипіле падало додолу,і сипавсь сніг вечірнього помолу.***
