1 min read
Слушать(AI)Житл
Іржа малює пустку на замку,
ядушно дише в дзеркало глибокеі нашвидку розводить в казанкурідку водичку, тиху, синьооку.
Дощ зувсебіч у вікна загляда,холодним оком водить по підлозі —
там спить мотузка спорзна, як удав,
звиваючись клубками у тривозі.
Тут страшно жить і очі підніматьдо сволока, де гак зігнувсь двозначно.
Тут стіни ждуть, коли вогню печатьторкнеться їх, щоб спалахнути вдячно.
Павло Мовчан
Стихи Павло Мовчана. род. 15 июля 1939, Большая Ольшанка. Советский и украинский общественный деятель, журналист и политик; поэт, переводчик, сц
Comments
You need to be signed in to write comments
Other author posts
Розщіп
Пом’якшений до сліз снувався голос вітру,а в пучці вказівній дрімав вогонь досвітній,і тіні на стіні писали розпач свій,і книга на столі лежала, мов Майбутнє не ввімкнеш і не освітиш долі,хіба сліпим перстом ковзнеш по І думка ледь жива ...
Станси
1 Ще досить простору між сосон зсутенілихі тиші гострої, щоб зранить сонне тіло Ще неба досить, щоб його зчорнить,ще так далеко та осудна мить,що все тобі здається геть можливим:минеться сум, і будеш ти щасливим,запахне м’ята, чебрик зац...
З циклу «Натура»
1 Голос Затамувавши подих, увійшов,стіну розсунув, тишу розпечатав —і лопнуло повітря, наче шовк,нараз відкривши темряву горбату Сочився дим крізь тріщину в стіні,тріщала ріщ, мов назирцем хтось крався,і, складений множинно в однині...
На перевозі
Води окравок металевийвночі, мов бляхи шмат, Тремтіння зірок вересневихпередавалось і І мерзнув я — голчаний холодвганявсь під нігті, кров студив,мов літа й не було ніколи,а холод панував Час уповільнювавсь у жилах,і випрямлялися думки