Подих крізь житню зелену стеблину
Так широко й довільно ще не було ніколи:заради себе тишу творило житнє поле,і тамував я подих, немов заради себе,аби відчуть роботу творящу житніх
Так тихо гнулась хвиля розгониста, зелена,немов творився простір хилкий заради мене,і насінинка пташки в’язалася у небі,долаючи тяжіння земне заради тебе,аби міг зором власним покласти межі волій життя вписав кружальцем в бездольне житнє
І під лінійку креслив до обрію дорогу,і думав: ну, живу я… але заради чого?
Невже заради мене вони жили до мене,плекали по засіках це полум’я зелене?
Пололи теребівлі, рівняли перелоги,палили очі сіллю вони заради кого?
Невже заради мене минуле безіменневилазить черепками із пагорбів священих?
Чому на видноколі стончилася дорога?
І пам’ять наповіщо?
А забуття для чого?
І, зрізавши стеблину, видмухую краплину,а далі видихаю вже власну порожнину…***
Павло Мовчан
Other author posts
Система виміру
Прикметливий, ласкавий, обдарованийтвій погляд вабив, свіжоустий співнаповнений був світлом негріховнимі линув голос, звільнений від слів О посестро, скитальнице боляща,не розминулись ми, а розійшлись,там був гайок, а ми гадали — хаща,в якому...
Літери
Я пам’ятник собі поставив нетривалий — Не з міді гордої, не з мармурових брил, Скупі слова мої, що на папері стали, Укриє завтра пил М
Відлуння “Йдуть дощі неситі”
Йдуть дощі неситі на сніги нечисті,не згадаю гадки і не змислю мислі Збавлене чи збуте,стерте чи забуте,березень минувся чи прожився лютий Зменшується білість, чорнота зростає,крапелини спілі віття угинають —стончуються пучки, і долоні в...
Вільна душа
Спонукувана ким і за чиїм велінням,ламаючи кістки, як шкаралущ насіння,проламуючи час, позбувшися томління,виламується з нас душа на облетіння І облетівши скрізь, вертається, мов з свята,м’якесенька, мов віск, легесенька, як вата Хоч біл...
