Останнього тасманця було знищено на початку
IX ст.
Історична
Я — один.
Я — останній.
То значить —король.
Є Тасманове море й тасманська земля.
А земля мусить мати свого короля,
Так сказав мені той, хто давав оцю роль.
Кожен трон на кістках.
Та не ради
Я споруджую трон із людських черепів.
А заради того, що народ мій терпів:
Ті людські черепи я відбив у собак.
У собак, у дерев… Ти заглянь у сади
Кожна яблуня кров’ю підживлена там.
Нас вбивали для добрив.
Здавалось катам:
З тіл людських виростають солодкі плоди.
Більше добрив немає.
Збираю кістки і споруджую з них піраміду страшну.
Скоро я за найвищі дерева сягну.
Я — король, підо мною — мої земляки.
І куди не погляну — маєтки чужі.
Рідні душі — це тільки прудкі кенгуру.
В них живуть мої предки.
А сам, як помру,
Оживу серед них на зеленій межі.
Ген чужинці пливуть до моєї землі,
Щоб орати поля, закладати сади.
Є в них мито — ковток вогняної води:
Адже в них у пошані старі королі.
Я для них божевільний.
Та це не нове.
Піраміда моя все росте і росте.
Я тримаю у серці пророцтво святе:
Ця споруда імперію переживе.
Хоч загинув народ, та повір’я
Залишилось мені від батьків та дідів:
Хто чекає із трупів солодких плодів,
Той нічого, крім трупів, і сам не збере.
