Неоніла Володимирівна Гуменюк

Березень, березень ти, березіль,
Весноньку красну клич звідусіль,
Проліски хай розсипа по землі,
На крилах тепло хай несуть журавлі.
Як щебетом птаство весну віта,

З народу вийшов і писав для нього,
Пензлем чаклував, неначе маг.
Ні, не забути генія такого,
Ім"я Шевченка житиме в віках.
Лунає його Слово невмируще

Як добре мати гарних, вірних друзів,Які з тобою в радості і в тузі,
В скрутну годину та щасливу мить.
І руку дружби простягти готові,
Зігріють ласкою, розрадять щирим словом,
Спитають де і що тобі болить.

Весною юність одцвіла,Молодість літом відбуяла,
Життєва осінь вже прийшла
І на порозі тихо стала.
Та серця ніжний-ніжний спів
Зринає лебедем під хмари,

Дзвенять струмки піснями стоголосими,Підсніжник білий сонечку всміхнувсь,
І віддзеркалюють фіалки в небі просинню,
Щебетом птаство прославля весну.
Вона ступає килимом з барвінку
І розсипає квіти з рукава.

Озерця синяви п"янкоїВ очах твоїх,
Краплини течії стрімкої
В очах твоїх.
Волошки голубі - не в житі,
В очах твоїх.

Дивиться з Небес Небесна сотня,Бо душі героїчні нині там.
За правду, незалежність і за волю
Кожен із них життя своє віддав.
Струсили пил терпіння та покори,
І плісняву байдужості зшкребли.

Вже пролісками сніг запах,Хоча мороз щоки рум"янить,
І близько-близько десь весна
Летить на кониках буланих.
Крилатих вісників-гінців
Поперед себе посилає,

Туди лину думками і серцем,Де під лісом білесенька хата,
Очеретом поросле озерце,
Там збирали ряску каченята.
Там дитинство моє босоноге
Пасло гуси, раділо й сміялось.

Тим, кого по справжньому кохаєм,Нині "валентинки" надсилаєм,
Даруємо їм ласку і тепло.
Хай же день святого Валентина
Всім приносить радісні хвилини,
Щоби, наче сад життя цвіло.

Помолимося за синів,Які захищають Вітчизну,
Хай Бог дасть здоров"я їм.
За тих, хто в бою загинув
Помолимось щиро теж,
Хай душі безсмертні їхні

У віршах - доленька моя,У творчих пошуках - всі роки,
Стрімка бурхлива течія
Снаги й горіння.Та неспокій.
Хтось після себе залиша
Дітей, онуків, дім просторий,