Маркіян Шашкевич

Заспіваю, що минуло,
Передвіцький згану
Як весело колись було,
Як то сумно нині в нас!

Шуми, вітре, шуми, буйний,
На ліси, на гори,
Мою журну неси
На підлиські двори.

Дайте руки, юні други,
Серце к серцю най припаде,
Най щезають тяжкі туги,
Ум охота най засяде.

Ой у чистім полі да близько дороги,
Там стоїть наметець великий, шовковий,
А у тім наметці стоїть стіл
Да гетьман Хмельницький сидить конець стола,

Зашуміла дубровонька, листом зашуміла,
Затужила дівчинонька, серцем затужила.
Тужить нічку, тужить нічку, тужить і день білий,
Бо із війни за три роки не вертає милий.

Споминайте, браття милі,
Славнії часи старі!..
Ніби Прута бистрі хвилі,
Плили руські лицарі.

Гей, річенько бистренькая,
Гей, стань, подивися,
Як я плачу, як горюю!
Зо мнов пожурися.

Що ся степом за димове густо закурили?
Чи то мрачка осідає, стеляться тумани?
Не мрачка то осідає, не туман лягає,
Гей, то ляхів сорок тисяч в поход виступає.

Отак,
Николаю, вкраїнські
І веселять душу, й серце загрівають;
Отак,

Не згасайте, ясні зори,
Не вій, вітре, зниз Дністра,
Не темнійте, красні звори,
Днесь,

Поза тихий за Дунай,
Де мій сокіл пробував,
Лети, гадко, в чужий край,
Де го туга обгортає.

Чом, козаче молоденький,
Рониш слізоньки дрібненькі,
На всхід сонця
І так тяженько вздихаєш?..

Місяченько круглоколий закрився хмарою;
Чи так тобі зо мнов любо, як мені з тобою?
Ой лісами, берегами білі сніги спали,
Очі мої сивенькії сльозоньки залляли.

Руська мати нас родила,
Руська мати нас повила,
Руська мати нас любила:
Чому ж мова єй немила?