Над Бугом

Гей, річенько бистренькая,

Гей, стань, подивися,

Як я плачу, як горюю!

Зо мнов пожурися.

Твої води веселенькі,

В них рибонька грає;

Моє серце розпукаєсь,

Від журби ся крає.

Трава к тобі з

З берегів ся хилить,

Вовня Ті поцілує

І наперед стрілить.

Моє серце

Радощів не має,

Лиш розлуку із долею,

Лиш сльозоньки знає.

Рано встану та й

І вечером плачу;

Доле ж моя веселіша,

Коли ж тя обачу?

Журбо, тяжка розлучнице,

Чом не пропадаєш?

Доле ж моя, зоре моя,

Коли ж засвітаєш!?

Ой річенько бистренькая,

Ой стань, подивися,

Як я плачу, як горюю!

Зо мнов пожурися.