П’яніючи отруйним чадомночей сріблистих та гірких,дивлюся в місяця свічадокрізь шибу, повну світляних,холодних, синіх і тремкихдалеких відблисків світів,що, кинуті у тьму, горятьсамітні, горді, золоті,немов знаків санскритських ряд,які прадавнім с...
Я маю дім, при домі сад,ліричні яблуні у ньому
Мов свіже молоко — роса,розваги мед мені палкому
Мов капелюх, квітчастий дах,і дім мальований, мов скриня
Злодії ходять по садахкрізь перелази та вориння
Розсунулись, мов карти стіни,угору стеля поплила,і вікна згасли в синій тіні,найближчі речі вкрила мла
Так ява стала сном
Уже не стеля, лиш глибінь,уже не стіни — далечіньі, наче іскри в тиші сплячій,далекі, недосяжні в мряці,дзвінкі, мі...
Может, ты перстень духа,
камень голубой воды,
голос, говорящий глухо
про ступенчатые сады, –
О перстень, часто на руках
Увянувшей любви блестящая примета,
Или залог надежд, лелеемых в сердцах, —
Что скажешь на руке ты у меня, поэта
Ты видишь перстень мой
За звёзды, за каменья,
горящие на дне, в хрустальных тайниках,
и на заломленных русалочьих руках,