Елегія про перстень пісні

Я маю дім, при домі сад,ліричні яблуні у ньому.

Мов свіже молоко — роса,розваги мед мені палкому.

Мов капелюх, квітчастий дах,і дім мальований, мов скриня.

Злодії ходять по садахкрізь перелази та вориння.

Обгородити треба конче,покласти мур з каміння й сну.

Росте в мойому саді сонце —похмільна квітка тютюну.

Виходжу в сад і юне серценезаспокоєне й невтишнеокрилюю зеленим скерцомрозспіваної тужно вишні.

Виходжу в сад, як сонце гаснеі вечір, мов струна, тремтить.

Життя звабливе і прекраснев одній хвилині пережить!

Виходжу в сад, слова зриваю,дерев натхненних щедру дань.

Ой, хлопче, хлопче, ти в одчаюкрасі нестямній в очі глянь!

Спалився вечір елегійний,зів’яв, мов пісня, спопелів.

Збирай у дзбан слова спокійні,свій молитовно юний спів!

Як ватра сонце догоріло,пожаром очі обпекло.

В горючому вінку несмілосхиляю радісне чоло.

Обвечоріло.

Обкурилось,мов сто кадильниць, ніч димить.

Кружалном сонце покотилосьназустріч місяцеві й тьмі.

Цвітучий дим, синява муть,ніч зорями на небі шиє.

Ти, хлопче, обережний будь,весна росою очі виїсть.

Знов пахне подув конвалійний,насичується медом кров.

Хоч крок відміряно спокійний,невтишне серце б’ється знов.

Господар саду — юний лірик —повільно йду під ночі спів.

Несу в долоні обважнілійкіш, повний спілих місяців.

Шумлять дерева елегійно.

Про що шумлять?— Кохання й сон.

Так вечора душні обіймивколишуть серце в свій полон.

Таємні тіні — квіти ночі,це душі білених дерев.

До місяця летіти хочуть,та вітер їх не забере.

О туго радісна й велика,слова стрільчасті в небеса!

Це місяць — молодий музиканастроює, мов скрипку, сад.

Нестримна мріє і химерна!

Прослався в безвість ночі шлях.

Ні, небо слів тих не поверне,і не поверне їх земля.

Дерев послухай!

Їхню сповідьу книгу ночі запиши!

Мов явір, що тінь власну ловить,схились до власної душі!

У книзі ночі срібні букви,натхненні сторінки шумлять.

Її не візьмете до рук ви,її до серця треба взять.

Мов зорі сплячі в глибині,осяяні недійсним сном,пробудяться слова на днідуші окриленої, івідповідає співом дно.

Відповідає співом явір,відповідає співом ніч,спиняється невтишний крок.

Натхненним циркулем уявинакреслиш коло рівних строф.

Хай серце сп’янене в цю митьокрилюється і горить,нехай злітають догори,нехай зриваються увишдумки схвильовані й крилаті!

О слово, що в устах тремтиш,невже ж мені тебе спиняти?

Я чую, як приходиш, чорна,п’янлива та болюча пісне,шукає змісту гостра форма,єдина, що мій жах помістить,і мою радість світляну,і всю знемоги глибину,і словом просто в серце тну,аж трисне кров, мов крик одчаю,з нестями й щастя умираю.

На дверях дому знак зловісний,на дверях дому — перстень пісні.