Мене цієї ночі вмерло так багато,так, ніби мову я раптово втратив,забув усі імення та слова,а на обличчі виросла трава.
Мені приснилось те, що було явним:ти була з іншим у моєму травні,ім’ям чужим ти кликала мене,і дерево дзвеніло крижане,і сипавсь іній замість пелюсток,і видно було хід твоїх думок:сама про себе, про утіху й
Та до пуття не міг я зрозуміть,навіщо стільки світла на ту зраду?
Аби було видніше, куди падать?..
І скло віконне падало на брук,яким ти сажу вишкребла із
Я склянками підошви собі зранив,і тінь липуча витікала з
Я бачив світло, що точилось в камінь,і било в очі, щоб не бачив
То ти із мене витекла смолою,і бите скло тріщало під п’ятою…***
