Ти не лукавила зо мною,
Ти другом, братом і
Сіромі стала.
Ти
Мене, маленького, за
І в школу хлопця
До п’яного дяка в
Учися, серденько,
З нас будуть люде»,— ти сказала.
А я й послухав, і учивсь,
І вивчився.
А ти збрехала.
Які з нас люде?
Та дарма!
Ми не лукавили з тобою,
Ми просто йшли; у нас
Зерна неправди за собою.
Ходімо ж, доленько моя!
Мій друже вбогий, нелукавий!
Ходімо дальше, дальше слава,
А слава — заповідь моя.[9 лютого 1858,
Нижній Новгород]
