У неділеньку у
У досвітнюю
У
Місті в
Задзвонили в усі дзвони,
З гармати стріляли,
Превелебную
Докупи скликали.
З святими
Та з пречестними
Народ з
З усіх церков на гору йде,
Мов та божа пчола гуде.
З монастиря
У золоті, аж сяє,
Сам архімандрит виходжає,
Акафіст читає,
Поклони покладає.
Поважно та
У раннюю
На високу
Сходилися полковники.
І військо, як море,
З знаменами, з
З Лугу виступало,
Та на трубах вигравало,
І на горі разом стало.
Замовкли гармати,
Оніміли дзвони,
І громада
Земниє поклони.
Молебствіє
Сам на горі править,
Святого бога просить, хвалить,
Щоб дав їм мудрості дознати,
Гетьмана доброго обрати,
І одногласне,
Громада вибрала гетьмана
Преславного Лободу Івана ,
Лицаря старого,
Брата військового.
У труби затрубили,
У дзвони задзвонили,
Вдарили з гармати,
Знаменами,
Гетьмана укрили.
Гетьман старий ридає,
До бога руки знімає,
Три поклони
Великій громаді.
І, мов дзвоном дзвонить,
Спасибі вам, панове-молодці,
Преславнії запорожці,
За честь, за славу, за повагу,
Що ви мені учинили,
А ще б краще зробили,
Якби замість
Та обрали
Завзятого молодця,
Преславного
Павла
Наливайка.
Я стар чоловік, не здужаю встати,
Буду йому пораду давати,
По-батьківській научати,
Як на ляха стати.
Тепер прелютая
На нашій славній Україні.
Не мені вас, братця,
На ляха водити.
Не мені тепер, старому,
Булаву носити.
Нехай носить
Козакам на славу,
Щоб лякались вражі
У своїй Варшаві».
Громада чмелем загула,
У дзвони задзвонили,
Гармата заревла,
І бунчугами
Преславного
Павла
Друга половина 1848,
Косарал]
