Доля

Ти не лукавила зо мною,

Ти другом, братом і

Сіромі стала.

Ти

Мене, маленького, за

І в школу хлопця

До п’яного дяка в

Учися, серденько,

З нас будуть люде»,— ти сказала.

А я й послухав, і учивсь,

І вивчився.

А ти збрехала.

Які з нас люде?

Та дарма!

Ми не лукавили з тобою,

Ми просто йшли; у нас

Зерна неправди за собою.

Ходімо ж, доленько моя!

Мій друже вбогий, нелукавий!

Ходімо дальше, дальше слава,

А слава — заповідь моя.[9 лютого 1858,

Нижній Новгород]