1 мин
Слушать(AI)Компенсації
Горить на вітрі жаромкалина край вікна,крізь ополонку в хмарах —блакитна глибинапросвічує, як очіу неньки на лиці.
Повітря аж струмкоче —прозорі пухирцівсе тіло обліпили,занурене в блакить.
Всі смутки відлетіли.
І необтяжно жить.
Легенько відштовхнешся —спливеш і хмар сягнеш,і все небесне плесоза мить
Проте одноманітно-блакитно —і пливтиу мандрах кругосвітніхобридне крізь
І надмір своєволі,безмежної плавби,тобі забракне долі земної і доби,як бракне зараз небаі світла у вікні,бо всі твоі потреби:земні, земні, земні…***
Павло Мовчан
Стихи Павло Мовчана. род. 15 июля 1939, Большая Ольшанка. Советский и украинский общественный деятель, журналист и политик; поэт, переводчик, сц
Комментарии
Вам нужно войти , чтобы оставить комментарий
Другие работы автора
Крапки у книзі життя
В книзі життя переплутав ти, Боже, сторінку:замість четвертої п’яту поклав наперед Серце діткливим стало настільки,що його ранить й метелика лет Подмухи вітру його хилитають,списи дощів прошивають єство
Дно великої біди
Все глибше входить ліс зазубринами в воду,і шелест листв’яний занурюється вглибріки, де залягли важкі скарби на споді,де схованку знайшли рухомі злитки риб Здери цю плівку дня, відкриються відбиткивчорашні, незнайомі, забуті та плиткі,—там то...
Обійми
І крякав крук, але довкруг ні хмарки,і горобина, вибухнувши жарко,аж іскрами розбризкалась навкіл А поруч з нею вільхи недогарки —так ніби сонце ділене Сюди погонь, а туди сажа чорна,сюди весілля, а туди печаль,сюди оздоб’я, а туди потво...
Колискова
Озираюся: день стертий з пам’яті… І стискається тіло, і нуриться в ніч Страх мов шашіль в тобі Голос стиснувсь
