Дно великої біди

Все глибше входить ліс зазубринами в воду,і шелест листв’яний занурюється вглибріки, де залягли важкі скарби на споді,де схованку знайшли рухомі злитки риб.

Здери цю плівку дня, відкриються відбиткивчорашні, незнайомі, забуті та плиткі,—там тонучий вчеливсь руками в криги злитки,а нерухомий ліс чорніє

Береза не подасть ні кореня, ні гілки,а висмикне, сахаючись,весь стовбур із

А час пливе, сплива… життя струмує мілко,все глибша й глибша дно великої

Навіщо бачить те, чого давно немає,і воду ворушить, і приспане

Потульну течію упоперек розкраяв,—з веселого весла збіга червона

Немовби там на дні не згасло ще багаття,яке колись палив приречений втікач,і нурився вогонь у крижане латаття,і голос подавав небесний покликач.

Ти його чуєш?..

Так… Він з берега чужогогукає, та йому відлуння ще

І пилка лісу плин пиляє

Мовчить важка вода… Німує Колима…***