Що ви знайшли на небесних купинах
Хвилею зору небо схитнулось,східності хмари збігали униз.
Прогуркотіло, мов бочка, минуле,ти ж при падінні на мить зупинивсь.
Там на горі, де громи дозрівають,скрапують в небо вишні рясні,крізь намальовану браму до раюстрадницькі видно обличчя
Колір земний, а з очей б’ють джерельця,в борознах зморщок запіксь чорнозем,—мов на монетах, образ зітерсяі очисним пожолобивсь
Боже!
Чому ж ви — невтішені й досі?
Може, тривають й там муки земні?..
Тільки ж безликі ви вже й безголосі —ваші страждання я бачу вві
Бачу у дранті зотлілім вас в полі,устілки виткнулись з рваних чобіт…— Тату! — гукаю…— Мамо! — Та голосмій не сягає в заобрійний
Вас упізнав я по згорблених спинах,стерті ж обличчя, немов
Що ж ви знайшли на небесних купинах?
Яблука райські?
Гнилі буряки?
Скрапує вишня зрілою кров’ю —важча щохвилі тіло моє.
Падаю в небо сторч головою —голос від мене на вік відстає…***
Павло Мовчан
Другие работы автора
Не вигоїти рани часової Цикл
1 Не торопко і не тягуче прокручується середа,і спрага не така пекуча, не п’ється навхильці Мов перейнявся іншим часом, і спрагу іншу перейняв,і пристрасті лихі пригасли, у поле відпустив З височини свойого тіла побачив ближчу далеч...
Згадати слово
Був смуток в повітрі за чимось утраченим чистим,підводивсь туман, щоб звестись на весь зріст,і весело грали музики троїсті,і пучками жар розгрібав цимбаліст І квітяно, медяно пахнула сутінь,неначе холонув розтоплений віск,і застувавсь зір, аб...
Біля братської могили
Незримо, але чітко мінився хмари профіль В проміжках між дощами спалахували кохвиі, висвітливши сутінь, заціпеніли в страсі,бо, як і ти, уздріли провали чорні в часі З тих непомітних щілин тягло липкою цвіллюі листя вибивалось несправжнє...
Передчуття весни
Проходить оподаль суцільність вербова,і снігу яскравість на чорній І котяться яблука вниз по щоці —їх круглість червона горить в кулаці Синиць на воринні Нема їм числа —перечина кожна пірцем