Світло на землю ллється без стриму,
Божа поймає світ благодать.
Янгол сідає сонячно-зримий,коники ніжно в травах сюрчать.
Що нас окремить усіх, розлучає,хто нас за руку заводить сюдив зону лункої щемкої печалі,де самохіть зостаєшся один?..
Де неподільні що біль, що розлука,де сам із себе ти радість
І простягаєш до янгола руки:— Пам’ять мою моїм тілом
Нащо мені в інший вік зазиратиі відчувать, що на палі сидиш,зір свійпроціджувать нащо крізь ґрати?..— Янголе зримий, куди ж ти летиш?!
Крик зостається запертим в легенях,душу відтінює світло
Янгол летючий виймає із менедушу, а може ж, мого двійника?..
Об землю кинув і очі стоячітінню летючою запорошив.
Кулю земну іншу в небі я бачу,зір мов углибивсь, розсунувся вшир.
Поворушити пучкою хочу,хочу себе у собі
Коники дружно в лузі сюркочуть,тіло твоє пойняла благодать…***
